Створення університету

Індустріалізація в СРСР 20-30-х років передбачала як реконструкцію діючих промислових підприємств, так і створення нових вітчизняних галузей, яких до цього часу в країні не було або ж вони знаходились на стадії започаткування. Зокрема, це автомобілебудування, тракторобудування, машинобудівні галузі, пов’язані з виробництвом автомобілів, тракторів, підіймально-транспортних, будівельних та дорожніх машин тощо. Тому вже на рубежі 20-30-х років з’являються перші вітчизняні заводи з виробництва автомобілів і тракторів, а на їх базі – дорожньо-будівельної техніки. Наростала нагальна потреба у кваліфікованих фахівцях, які мали забезпечити кадрами вищої кваліфікації новостворені галузі, тому в країні один за одним з’являються нові вищі навчальні заклади.

В 1930 році лише в Харкові, тодішній столиці Радянської України, відкривається сім інститутів, серед яких – автомобільно-шляховий, що повинен був готувати кадри для автомобільного транспорту і дорожнього господарства. Харківський автомобільно-шляховий інститут (саме таку назву інститут мав з початку свого існування і до війни) був створений поряд з п’ятьма іншими першими автомобільно-дорожніми ВНЗ Радянського Союзу – Московським, Ленінградським, Саратовським, Омським. Датою його заснування вважають 7 липня 1930 року. Низка публікацій тих часів свідчить, що саме цього дня був підписаний наказ № РЕС-16 Помнаркомшляху в Україні про створення нашого навчального закладу, виданий за розпорядженням Народного комісаріату шляхів сполучень. Але в музеї ХНАДУ зберігаються дві архівні довідки з Центрального державного архіву Жовтневої революції, вищих органів державної влади і органів державного управління СРСР (м. Москва) - № 93 від 7 лютого 1980 року і № 1190 від 22 жовтня 1991 року, в яких засвідчено, що інститут був організований у 1930 році за постановою № 237 Центрального Виконавчого Комітету Союзу РСР і Ради Народних Комісарів Союзу РСР від 23 липня 1930 року „Про реорганізацію вузів, технікумів і робітфаків” на базі дорожньо-будівельного факультету Київського інституту шляхів сполучення, дорожнього факультету Житомирського індустріального інституту, дорожньо-мостового відділення Київського політехнічного інституту і дорожнього відділення Полтавського сільськогосподарського інституту. Інститут був переданий до відомства Народного комісаріату шляхів сполучення (НКШС). Організація автошляхового інституту доручалася директору Харківського експлуатаційно-тягового інституту залізничного транспорту (з 1934 року - Харківського інституту інженерів залізничного транспорту) І.О.Бесєдовському, який став водночас і його першим директором.

Протягом кількох місяців ХАШІ, ХЕТІЗТ, а також залізничний технікум (усі вони знаходились в системі НКШС), були об’єднані і мали єдину адміністрацію, розміщувались під одним дахом у невеликій будівлі колишнього технікуму Південної залізниці по вулиці Червоноармійській, чимало дисциплін викладалися одними і тими ж викладачами, студенти користувалися однією бібліотекою тощо.

Перші роки діяльності

Роботу автомобільно-шляховий інститут розпочав дещо пізніше, ніж повідомлялося в уже згаданому нами оголошенні - 30 вересня 1930 року в складі двох факультетів – автомобільного та дорожньо-будівельного. В процесі організації інституту до нього був приєднаний факультет інженерів шляхів сполучення Київського політехнічного інституту у складі трьох старших курсів. Через відсутність у Харкові належної кількості приміщень, цей факультет протягом 1930/1931 навчального року залишався в Києві як філія ХАШІ, і лише на початку наступного навчального року його перевели до Харкова як складову частину дорожньо-будівельного факультету.

В 1933-1936 роках інститут мав свою філію у Ростові-на-Дону, створену на базі місцевого автомобільного технікуму. В довоєнний період автомобільний факультет зазнав реорганізації. У 1935/1936 навчальному році, у зв’язку із зростанням потреб шляхового господарства країни в інженерних кадрах з механізації дорожнього будівництва, факультет, що готував інженерів-механіків автомобільного транспорту, був перетворений на дорожньо-механічний факультет з підготовки інженерів-механіків дорожньо-будівельних та підіймально-транспортних машин і механізмів. Лише у 1950 році факультет знову поновив підготовку інженерів-механіків автомобільного транспорту.

З 1 квітня 1931 року керівництво автомобільним і дорожньо-будівельним господарством країни перейшло від Народного комісаріату шляхів сполучення (НКШС) до Центрального управління шосейних доріг та автомобільного транспорту при Раднаркомі СРСР (Цудотранс). ХАШІ, таким чином, також був переданий у відомче підпорядкування Цудотрансу. З 1 квітня 1931 року на посаду директора інституту був призначений П.К.Тисячний, під керівництвом якого проведена велика робота щодо створення основних кафедр і організації навчального процесу в нелегкий період становлення молодого навчального закладу. У 1931 році для двох ВНЗ виділили приміщення колишнього управління Донецьких залізниць на майдані Фейєрбаха. І хоча з того часу відбувся організаційний розподіл цих вищих осередків освіти, вони разом працювали ще до 1933 року. З лютого 1931 року і до кінця 1931/1932 навчального року в інституті існував інженерно-педагогічний факультет, де готувалися викладачі для ВНЗ та технікумів автомобільно-дорожнього профілів.

У 1931 році в інституті був організований робітничий факультет, що готував фахівців до початку Великої Вітчизняної війни. З того ж року при автомобільному факультеті ХАШІ відкривається вечірнє відділення. Протягом усього довоєнного періоду тут без відриву від роботи навчалися майбутні інженери-механіки з експлуатації автомобільного транспорту. Після П.К.Тисячного, з 1933 по 1937 рік, на посаді директора навчального закладу був Н.М.Чупіс, який зробив значний внесок у розвиток матеріальної бази інституту, науково-дослідної роботи кафедр.

У 1933 році інституту передали недобудоване приміщення на вулиці Басейній, 25 (тепер це вулиця Петровського), де і зараз знаходиться головний навчальний корпус Харківського національного автомобільно-дорожнього університету. Тоді ж перед керівництвом інституту, викладачами і студентами стояла вкрай складне завдання: потрібно  було не лише відремонтувати отримані приміщення, а ще й добудувати навчальний корпус, зокрема його центральну частину та праве крило. Крім цього на плечі викладачів, співробітників і студентів значною мірою лягло будівництво двох студентських гуртожитків (на 1934/1935 навчальний рік вони були здані з загальною площею 2900 квадратних метрів), створення навчально-наукового полігону і гаражів-боксів для дорожньо-будівельної техніки (в дію вони були здані у 1939/1940 навчальному році), а також будівництво автотранспортної лабораторії, що, на жаль,  було перерване з початком війни. Чи не найважливішим завданням інституту на початковому етапі його діяльності була організація кафедр і формування викладацького складу. Автомобільна і дорожня спеціальності були для країни новими, майже не було досвідчених науково-педагогічних та інженерних кадрів за такими профілями інституту, як проектування, будівництво та експлуатація автомобільних доріг, експлуатація та ремонт автомобілів, дорожніх машин. Саме це для інституту  було серйозною проблемою.

Протягом 1930-1931 років у інституті було зорганізовано 13 кафедр, з яких три – спеціальні: мостів, дорожньої справи, автомобілів та двигунів. Кафедра дорожньої справи об’єднувала спершу всі спеціальні дисципліни дорожньо-будівельного профілю (окрім курсу „Мости”), а кафедра автомобілів та двигунів – усі автомобільні дисципліни. Надалі разом із зростанням студентського контингенту, збільшенням обсягів навчальної роботи та кількості викладачів, розвитком матеріальної бази відбувся поділ деяких кафедр та організувалися нові. Всього в інституті напередодні війни функціонувала 21 кафедра. Єдино можливим і правильним шляхом, а саме комплектація профільних кафедр висококваліфікованими викладачами суміжних спеціальностей (залізничного сполучення, технології машинобудування, двигунів внутрішнього згоряння тощо), керівництво інституту вирішувало проблему кадрів. Частково ця проблема вирішувалася також за рахунок короткострокової діяльності інженерно-педагогічного факультету. Але надалі керівництво інституту обрало інший, більш прийнятний шлях поповнення викладацького складу спеціальних кафедр автомобільного і дорожньо-будівельного факультетів: до науково-педагогічної діяльності та до навчання в аспірантурі булоо залучено значну кількість молодих інженерів – випускників інституту 1932-1933 років. Дехто з них уже в 1939-1940 роках захистив кандидатські дисертації. Наприкінці 1940 року 35 випускників ВНЗ успішно працювали на спеціальних кафедрах на посадах доцентів, асистентів, старших лаборантів, навчалися в аспірантурі, дехто обіймав навчально-адміністративні посади.

На початок 40-х років штат професорсько-викладацького складу інституту зріс більше,  ніж втричі, значно покращився якісний показник. Якщо роботу інституту започатковували лише 30 викладачів, причому 2/3 з них – сумісники, то через 10 років їхня чисельність зросла до 93-х, а за сумісництвом працювало лише 25 викладачів. У передвоєнні роки із постійних співробітників інституту у вченому званні професора були затверджені О.К.Біруля (він потім першим захистив і докторську дисертацію), С.П.Васильєв, М.І.Волков, Є.Г.Милославський, І.О.Романенко. Одинадцять співробітників інституту захистили кандидатські дисертації (6 з них були затверджені у вченому званні доцента). Із загальної кількості викладачів у 1940/1941 навчальному році в інституті працювало 11 професорів та 34 доценти. Водночас з комплектацією професорсько-викладацького складу керівництво інституту дбало і про добір та забезпечення необхідного штату навчально-допоміжного персоналу. На 1941 рік чисельність лаборантів і препараторів зросла з кількох одиниць до 70 осіб. Багато співробітників мали високу кваліфікацію і відіграли помітну роль у справі створення та розвитку матеріально-технічної бази кафедр і якісної підготовки навчальних занять.

Вже в перші роки діяльності в інституті організовується низка лабораторій: на кафедрі фізики – механіки, електротехніки, оптики; на дорожньо-будівельному факультеті - хімічна та перші три спеціальні лабораторії (випробувань дорожньо-будівельних матеріалів, органічних в’яжучих і механіки грунтів), а також кабінети будівельних матеріалів і проектування, будівництва та експлуатації автомобільних доріг. Створення цих лабораторій та кабінетів дозволило дорожньо-будівельному факультету своєчасно виконати навчальний план з контингентом студентів, переведених з Києва.

Протягом 1934-1937 років у інституті створюються фундаментальні лабораторії двигунів внутрішнього згоряння, металознавства і термообробки, холодної обробки металів, електротехніки і електроустаткування, опору матеріалів, а також кабінети обладнання автомобілів, геодезії, геології, мостів, загальновійськової підготовки та військової підготовки за профілем інституту тощо. Усього до війни було створено 19 лабораторій та 11 навчальних кабінетів, що за устаткуванням, апаратурою, технічними експонатами, довідковими та нормативними матеріалами в цілому задовольняли вимоги чинних на той час навчальних планів і програм та забезпечували проведення практичних занять і лабораторного практикуму на достатньо високому науковому і методичному рівнях. На першому етапі діяльності інституту студенти користувалися спільною з ХІІТом бібліотекою.

У 1934 році, коли ХАШІ було переведено в окреме приміщення, була створена власна науково-технічна бібліотека. В її фондах нараховувалося лише кілька сотень книг,  подарованих викладачами та студентами інституту і частково отриманих з Київського політехнічного інституту. У 1941 році фонд бібліотеки складав уже 75000 одиниць із загальноосвітніх, спеціальних та суспільствознавчих дисциплін. Важливе місце на першому етапі діяльності інституту належало питанню комплектування студентського контингенту. Відповідно до  постанови НКШС, за планом прийому 1930 року на перший курс було зараховано 312 абітурієнтів (окрім студентів Київської філії). Надалі щорічний прийом студентів на перший курс коливався від 300 до 450 осіб, загальна чисельність складала в середньому 1100 студентів. У перші роки існування інституту вступниками були, зазвичай, люди з великим життєвим досвідом і виробничим стажем. Поступово контингент студентів „омолоджувався” і до інституту зараховували переважно випускників середніх шкіл або робітфаків. Саме завдяки зростанню матеріальної бази, якісному зміцненню професорсько-викладацького складу, удосконаленню навчального процесу розгорнулася науково-дослідна діяльність інституту. Вже в 1934-1935 роках в науково-дослідну роботу активно включається багато викладачів кафедр, в першу чергу спеціальних, а згодом і загальнонаукових та загальнотехнічних. Провідним у науково-дослідній роботі був дорожньо-будівельний факультет.

Наукові дослідження проводились колективами кафедр, очолюваними професорами О.К.Бірулею, М.І.Волковим, С.М.Муравлянським, І.О.Романенком, і охоплювали значне коло актуальних проблем будівництва й експлуатації автомобільних доріг. На кафедрах автомобільного факультету велися дослідження з проблем розвитку матеріальної бази, організації виробничого процесу і управління на автомобільному транспорті. Проводились також окремі дослідження в галузі теорії і розрахунку двигунів внутрішнього згоряння і механізмів трансмісій автомобілів. Очолювали наукову роботу професори В.О.Костянтинов, Є.І.Милославський, доцент І.Є.Любарський. Результати досліджень науковців інституту друкувалися в наукових виданнях. У довоєнний період було опубліковано 370 наукових статей і 14 монографій, книг та брошур.

З 1935 року розпочався випуск збірників наукових праць інституту, в довоєнний період їх вийшло 7 номерів, загальним обсягом 74 друковані аркуші. З перших років діяльності у ВНЗ створюються студентські наукові гуртки. Перші наукові гуртки студентів - дорожніх справ і гідравліки - були організовані в 1935/1936 навчальному році, а вже в 1937/1938 навчальному році діяло 7 гуртків, у яких працювали 150 студентів. Здебільшого студенти на засіданнях розглядали досить серйозні питання, зокрема студенти С.Голованенко, П.Іванов, В.Кисляк, Б.Коротенко, Б.Назаренко та інші досліджували фільтраційні якості лісів, цементацію ґрунтів, застосування природного газу як палива для автомобільних двигунів тощо.

В 1938 році директором інституту був призначений А.П.Хмельницький, який очолював його до початку Великої Вітчизняної війни. Анатолій Павлович доклав чимало зусиль для розвитку матеріальної бази навчального закладу, розвитку науково-дослідної роботи кафедр. Під його керівництвом у 1939/1940 навчальному році інститут завоював перехідний прапор Держшосшляху НКВС СРСР, що було високим визнанням заслуг інституту і його директора. Гордістю колективу інституту була добре поставлена спортивна та культурно-масова робота.

Вже в 1933 році була проведена перша літня спартакіада, в якій взяли участь близько половини студентів ВНЗ. Студенти брали участь у міських змаганнях, виборюючи переважно призові місця. За довоєнні роки в інституті були підготовлені 144 спортсмени-розрядники, 59 громадських інструкторів, 20 суддів з окремих видів спорту. Понад 1500 студентів здали нормативи ГПО. Вже в перший рік після організації інституту зародилась студентська художня самодіяльність, студенти-аматори виступали на інститутських вечорах відпочинку, також у військових частинах, перед  виробничими колективами і  трудівниками села. В олімпіаді художньої самодіяльності профспілок шоферів півдня країни естрадний та духовий оркестри інституту посіли відповідно перше і друге місця.

З 1931 року почала виходити багатотиражна газета „Автошляховик” як друкований орган інституту. Її організатором і першим редактором був І.М.Лінецький, до війни газету редагували М.С.Гречуха, А.Д.Кобозєв, Г.І.Пономаренко, Г.Гехт, М.Г.Рубінштейн. У кожному номері „Автошляховик” уважно стежив за роботою кафедр, відзначав кращих студентів і критикував ледарів, підхоплював будь-яку ініціативу, що могла бути корисною навчальному процесові. За одинадцять років довоєнної діяльності в Харківському автомобільно-шляховому інституті склався в цілому міцний, працелюбний колектив, була створена необхідна матеріально-технічна база та на високому рівні налагоджено навчальний процес.

Протягом 1931-1934 років випуск інженерів-дорожників здійснювався за рахунок старшокурсників, переведених з факультету шляхів сполучення Київського політехнічного інституту, частково – студентів Ростовської філії. Всього за ці роки було підготовлено 273 фахівців. Загальний випуск інженерів за період з 1931 до 1941 років склав 1970 осіб. Багато випускників інституту довоєнного періоду успішно працювали на промислових підприємствах країни і в проектних організаціях. Багато хто з них у подальшому посідав відповідальні посади в державному апараті, в системі вищої та середньої спеціальної освіти, в промисловості та в конструкторських бюро. Зокрема М.С.Гречуха обирався головою Президії Верховної Ради Української РСР, В.Г.Кухленко призначався наркомом автомобільного транспорту УРСР, а І.С.Моргунов – його заступником. Заступником міністра автомобільного транспорту УРСР працював К.В.Рязанов, доктор технічних наук, професор, член-кореспондент Академії наук УРСР Ю.М.Даденков очолював Міністерство вищої та середньої спеціальної освіти УРСР, К.М.Воропаєв призначався начальником облшляхвідділу, Б.Ф.Тремль очолював Харківський авторемонтний завод, Є.І.Артем’єв працював головним конструктором Барнаульського машинобудівного заводу а Ю.А.Ходулін – заступником головного конструктора Харківського тракторного заводу. Серед випускників ХАШІ довоєнного періоду – Б.В.Решетніков – ректор ХАДІ, А.М.Холодов – проректор ХАДІ, перший декан механічного факультету, В.Г.Терлецький – директор Харківського машинобудівного технікуму тощо.

Таким чином, Харківський автомобільно-шляховий інститут, незважаючи на труднощі свого становлення, зумів забезпечити підготовку висококваліфікованих спеціалістів, які високо цінувалися в народному господарстві.

До початку 40-х років інститут успішно розвивався, набирався сил, набував авторитету серед різнопрофільних навчальних закладів Радянського Союзу, але навала німецько-фашистських окупантів на понад три роки перервала його повнокровне життя. У зв’язку з евакуацією інститут на початку жовтня 1941 року змушений був тимчасово припинити свою роботу.

У роки складних випробувань

22 червня 1941 року, коли у вузах країни в розпалі була екзаменаційна сесія 1940/1941 навчального року, на нашу землю прийшов ворог. Країна вступила в нелегкий період своєї історії. Думки викладачів, студентів, співробітників Харківського автомобільно-шляхового інституту, вся діяльність вузу були тепер підпорядковані одній меті – допомозі фронту для розгрому фашистів. Зовні у трудовому ритмі колективу мало що змінилося: так же чітко, як і до цього, відбувався захист дипломних проектів, продовжувалося складання іспитів та заліків. Але в лабораторії кафедри хімії в цей час вже велись пошуки речовин для світломаскувальних цілей, кафедри автомобільного факультету вели розробку ефективних світломаскувальних пристроїв для автомобілів. Колективи навчальних майстерень та лабораторії різання кафедри технології металів виготовляли деталі для гвардійських мінометів „Катюша”.

Протягом липня-серпня викладачами автомобільного факультету було підготовлено 80 військових водіїв. На плечі директора інституту А.П.Хмельницького лягли нові турботи: щодня відправляти людей на риття окопів та будівництво інших воєнних об’єктів, на збирання врожаю, стежити за роботою громадського поста протиповітряної оборони тощо. На підступах до Харкова технічна рота інституту чисельністю 100 чоловік, очолювана аспірантом Б.В.Решетніковим та його помічником студентом В.М.Смірновим, будувала оборонні споруди. За допомогою дорожньої техніки інституту та ряду інших організацій рота за півтора місяці виконала великий обсяг земляних робіт в північно-західних околицях міста.

Під систематичними нальотами ворожої авіації, в тяжких польових умовах були викопані для військових інженерних частин близько 15 кілометрів ровів. В той же час дорожня рота на чолі з викладачем В.О.Російським вела технічну розвідку та необхідний для потреб оборони ремонт шляхів на схід та на південь від Харкова. Багато співробітників інституту стали бійцями районного винищувального загону по боротьбі з диверсантами. Вдень вони працювали в інституті, а вночі брали участь у тактичних заняттях, чергували в місцях можливої висадки ворожих диверсантів. З наближенням до Харкова лінії фронту інститутові довелося поступово згортати свою діяльність. Наприкінці вересня розпочалася евакуація устаткування та господарського майна на Схід.

Частина викладачів та співробітників інституту з найціннішим обладнанням, бібліотекою, архівами були відправлені залізницею до Саратовського автомобільно-дорожнього інституту. Дорогою ешелон, в складі якого знаходилась гондола з майном інституту, неодноразово піддавався нападам фашистської авіації, але в середині жовтня вантаж без серйозних втрат все ж прибув до Саратова. Верстати, інструмент, деякі прилади виробничих майстерень інституту були передані Головному управлінню аеродромного будівництва (ГУАБ) НКВС СРСР.

Сім вантажних автомашин з технікою 12 жовтня відправилась через Москву до Горького для укомплектування авторемонтної бази ГУАБ, яка обслуговувала велике спеціальне будівництво. В розпорядження управління були також направлені аспірант Б.В.Решетніков, викладач І.Д.Букін, старший лаборант М.І.Василенко та ще група співробітників і студентів інституту.

Дві автоколони 3 і 5 жовтня з рештою майна і устаткування інституту, а також з іншою великою групою викладачів та співробітників були направлені до Саратовського автомобільно-дорожнього інституту. Очолив автоколони директор інституту А.П.Хмельницький.

9 жовтня 1941 року інститут на час війни припинив свою діяльність. В евакуації частина викладачів інституту продовжувала педагогічну діяльність у вузах Саратова, багато хто працював на об’єктах військового значення Саратова та інших міст. Але ще до припинення роботи інституту більшість викладачів, співробітників і студентів, які не евакуювалися, вступили до народного ополчення або лав Радянської Армії і воювали на різних фронтах, наближаючи перемогу над ворогом. Лише до вересня 1941 року число випускників та студентів усіх курсів, що пішли на фронт, досягло 250 чоловік. Військова служба фронтовиків інституту значною мірою була пов’язана з їх професійною діяльністю до війни. Багато хто з них знаходився в інженерно-саперних та автомобільних військах і зробив свій внесок у забезпечення оборонних та наступальних операцій Червоної Армії.

В роки війни автомобільним транспортом країни було перевезено 145 мільйонів тонн військових вантажів. Для здійснення військових перевезень дорожні війська відбудували, відремонтували та побудували заново 97 тисяч кілометрів автомобільних доріг та штучних споруд. Загальна довжина доріг, які в роки війни обслуговувалися цими військами, склала близько 350 тисяч кілометрів. Вагомий внесок у забезпечення військово-транспортних перевезень зробили і представники Харківського автомобільно-шляхового інституту У жовтні 1941 року у Ростові-на-Дону було створене 6-е Військово-дорожнє управління (ВДУ) ДУШосшляху НКВС, ядром керівного складу якого стала велика група працівників інституту, що прибула з Харкова. Заступник директора інституту професор О.К.Біруля був призначений головним інженером - заступником начальника управління.

До складу апарату управління ввійшли викладачі інституту Л.А.Барац, В.І.Біруля, Ю.М.Даденков, Г.А.Луговий. До військово-дорожніх підрозділів 6-го ВДУ були направлені викладачі О.І.Леушин, І.О.Романенко, В.О.Російський, Ю.Ф.Савченко, О.О.Шмитьков, а також ряд студентів. Усі вони багато зробили для організації чіткої роботи управління по забезпеченню дорожнього обслуговування Південного фронту. Влітку 1942 року в Краснодарі було сформоване управління дорожньої та автотранспортної служби (УДАС) Північно-Кавказького фронту, до якого ввійшли армійські дорожні частини з військово-дорожніми підрозділами 6-го ВДУ. На УДАС було покладене відповідальне завдання по створенню надійних комунікацій та забезпеченню діяльності дорожніх армійських частин в умовах тяжких оборонних боїв.

Воїни-дорожники УДАС в Кубанських степах, передгір’ях та горах Кавказу будували мости та дороги, які мали важливе військово-стратегічне значення. Серед тих, хто брав безпосередню участь в цих роботах, були викладачі та випускники інституту, зокрема Я.А.Калужський, О.І.Леушин, Й.А.Носич та інші. У військових операціях різних фронтів у складах дорожніх підрозділів Радянської Армії брали участь випускники інституту Б.П.Назаренко, О.К.Славуцький, студенти 3-4 курсів П.Бєлянкін, П.Брусенцов, П.Кравченко, Г.Кузнецов, Н.Курилко, К.Федоренко та багато інших.

Високу оцінку інженерним знанням, самовідданості та винахідливості викладачів та випускників Харківського автомобільно-шляхового інституту дав генерал-лейтенант З.І.Кондратьєв, колишній начальник Головного управління автотранспортної та дорожньої служби Радянської Армії. У своїх військових мемуарах він, зокрема, називає В.О.Російського, Д.О.Руденка, О.О.Старченка, які відзначились при зведенні у фронтових умовах мостів та переправ через Дніпро, Дунай, Одер та інших інженерних споруд, чим забезпечили успішні наступальні дії радянських військ на Захід. Значна частина викладачів, співробітників та студентів інституту вели боротьбу з фашистськими загарбниками в частинах загальновійськових та інших родів військ. Б.В.Решетніков, зокрема, займав посаду помічника начальника штабу стрілецького полку, що брав участь в обороні Москви, А.М.Холодов командував автомобільною ротою стрілецької дивізії, яка звільняла Харків. Л.Я.Лагунов та В.М.Смирнов служили в автомобільних частинах, а В.Д.Зінченко в складі інженерної частини 1-го Білоруського фронту дійшов до Берліну. С.Л.Голованенко брав участь у партизанській боротьбі на території Білорусі. Надто дорогою ціною дісталась народам Радянського Союзу перемога у цій війні. Багато людей загинуло на фронтах і в тилу. За свободу і незалежність Вітчизни віддали свої життя і немало викладачів та студентів інституту. Серед тих, хто не повернувся з фронту, викладач кафедри математики У.Д.Букін, суспільствознавець Є.Б.Янтовський, співробітники інституту В.Ф.Каменєв, Я.Б.Кузьменко. Танкіст Я.Т.Сахабутінов брав участь у визволенні Харкова, одним з перших увірвався до рідного міста і згорів у підбитому танку. На бойовому посту в листопаді 1943 року обірвалося життя О.О.Шмитькова. Багатьох своїх товаришів втратив студентський колектив інституту.

В боях за Батьківщину склали голови випускники 1941 року В.Баранчиков, К.Безроднов, А.Горгулєв, М.Дусовицький, О.Жданов, Б.Землеруб, В.Копилець, Т.Пономаренко, А.Рашков, студенти І.Бриск, Ю.Войлочников, Л.Китаєв, Ф.Тацький, Б.Федічкін, В.Юфа та інші. В боях під Валуйками на Бєлгородщині загинула студентка третього курсу дорожньо-будівельного факультету Наталія Казаринова. До війни Наташа успішно навчалася, працювала у науковому гуртку, яким керував професор М.І.Волков, виявила неабиякі здібності дослідника. Вона обиралася депутатом Харківської міської Ради депутатів трудящих. Відмовившись поїхати у глибокий тил і продовжувати там навчання, з початком війни пішла добровольцем на фронт і стала бійцем військово-дорожнього підрозділу. Життя Наталії трагічно обірвалося 12 березня 1943 року. Добре навчався на дорожньо-будівельному факультеті старшокурсник Володя Шаленко. Він був старостою групи, неодноразово захищав честь інституту на спортивних змаганнях. Коли прийшов грізний час – добровольцем пішов на фронт, протягом трьох воєнних років молодший технік-лейтенант будував мости, дороги, блискуче виконував відповідальні завдання командування. 19 травня 1944 року під час відбудови моста у Смоленську був смертельно поранений. Спадкоємці загиблих героїв шанують їх пам’ять. Ім’я Наталії Казаринової присвоєне лабораторії кафедри технології дорожньо-будівельних матеріалів. Ім’ям Володимира Шаленка названа велика поточна аудиторія „Д” в навчальному корпусі дорожньо-будівельного корпусу.

Щороку напередодні Дня Перемоги в університеті проводиться легкоатлетичний крос на приз імені Володимира Шаленка. У повоєнні роки до інституту прийшли працювати викладачами і співробітниками безпосередні учасники Великої Вітчизняної війни – О.Т.Батраков, Ф.П.Бижко, С.П.Брюханов, С.К.Голянт-Головський, С.М.Дерев’янко, І.Є.Дюмін, С.А.Казаровицька, В.О.Калінкіна, Ю.А.Калько, С.А.Канавенко, М.О.Кузьмін, О.К.Кульмінський, В.К.Нікітін, Г.А.Осадовський, Б.Я.Рабінович, Ф.Г.Романко, В.П.Терентьєв, О.Д.Трубніков, М.А.Щербак та багато інших.

Серед студентів ХАДІ повоєнного періоду – Герої Радянського Союзу Б.І.Берестовський та О.П.Назаров. В складних умовах воєнного часу провідні науковці інституту не припиняли науково-дослідної роботи. Зокрема професор О.К.Біруля, беручи участь у розробці документацій дорожніх робіт, в той же час досліджував можливості впровадження в аеродромне та дорожнє будівництво грунтощебеневих покриттів, керував підготовкою роботи „Технічні умови на військових дорогах”. Під його керівництвом був створений альбом карт автомобільних доріг СРСР, республік та областей країни. Професор Є.І.Милославський у 1942 році опублікував роботу „Автомобільний транспорт у військових перевезеннях”. Професор М.І.Волков продовжував розробку навчальних посібників з дорожньо-будівельних матеріалів, що послужили основою для написання підручника з цієї дисципліни.

23 серпня 1943 року Радянська Армія звільнила Харків від німецько-фашистських загарбників. Відступаючи, фашисти пограбували і спалили місто. Гнітюче враження справляла споруда автомобільно-шляхового інституту: напівзруйнована, обгоріла цегляна коробка з зяючими віконними отворами. Були зруйновані підсобні приміщення та гуртожитки вузу.

В лютому 1944 року створюється будівельна ділянка Держшосшляху НКВС СРСР, якій доручалось відбудовувати інститут. В короткі терміни була розроблена проектна документація щодо відбудови зруйнованого головного навчального корпусу та почались безпосередні відбудовчі роботи. Водночас організовуються курси шоферів та обліковців автотранспортного профілю. Ці курси стали центром згуртування викладачів інституту, що відбудовувався, та накопичення навчального обладнання.

7 листопада 1944 року вийшло розпорядження Раднаркому СРСР про відновлення діяльності Харківського автомобільно-дорожнього інституту. Очолив інститут професор О.К.Біруля, його заступником з навчальної і наукової роботи став професор М.І.Волков. Перед поріділим колективом вузу було поставлене завдання розпочати навчальні заняття з 1 березня 1945 року. Протягом чотирьох місяців колектив інституту зробив усе можливе, щоб своєчасно розпочати навчальний процес. Нелегко доводилося комплектувати професорсько-викладацький склад кафедр та інституту в цілому, з великими труднощами комплектувався штат адміністративно-господарського та навчально-допоміжного персоналу. Практично з нуля довелося створювати втрачену за роки війни матеріальну базу кафедр.

У січні-лютому 1945 року був проведений прийом студентів на 1-й курс автомобільного та дорожньо-будівельного факультетів. За браком студентських гуртожитків при плані прийому 150 чоловік вдалося набрати лише 120 чоловік. До Харкова повернулися 60 студентів інституту довоєнного періоду, яких поновили на старших курсах. Як студент, що закінчив перед війною перший курс вищого навчального закладу, був, зокрема, демобілізований і продовжив навчання на автомобільному факультеті М.Я.Говорущенко. В роки війни він воював у складі 353-ї стрілецької Дніпродзержинської дивізії, нині Микола Якович – доктор технічних наук, професор, академік Транспортної Академії України, Заслужений діяч науки і техніки України.

Серед тих, хто у 1945 році повернувся до свого інституту, був офіцер-орденоносець А.М.Холодов. Він продовжив науково-педагогічну діяльність, у 1949 році закінчив аспірантуру, згодом захистив кандидатську дисертацію. В подальшому Андрій Михайлович очолював кафедру, був деканом факультету, проректором, захистив докторську дисертацію, обирався академіком Будівельної Академії наук.

Ті, хто повернувся з кровопролитної війни, продовжили справу загиблих, відродили свій інститут.   

Повоєнна відбудова

Перші повоєнні дні для інституту були надто тяжкими: загальна площа навчально-виробничого призначення скоротилась в 4 рази, на третину зменшилась кількість стаціонарних лабораторій, повністю зруйновані гуртожитки. Щонайперше – треба було завершити відбудову головного навчального корпусу в межах довоєнних площ і навчально-наукову базу на полігоні, забезпечити житлом іногородніх студентів, а житлом – викладачів. Усі ці роботи належало завершити на початок 50-х років. Але бракувало коштів, матеріалів, робочих рук, механізмів, і тоді весь колектив інституту прийшов на допомогу будівельникам: студенти і викладачі разом з ними працювали вдень на відбудові, а ввечері йшли до аудиторій – одні проводили заняття, інші їх слухали. Перший повоєнний навчальний рік розпочався у відбудованому приміщенні інституту. Протягом 1947-1949 років в інституті був організований факультет заочного навчання, відкрите вечірнє відділення при двох поновлених денних факультетах. У 1948 році інститут вперше прийняв на навчання громадян з зарубіжних країн. З 1950 року почали діяти курси підвищення кваліфікації інженерно-технічних працівників автомобільного транспорту і дорожнього господарства. У 1952 році з’явився третій денний факультет – механічний, який готував інженерів з будівельних та дорожніх машин і обладнання, його очолив А.М.ХолодовНепростою була проблема з кадрами. Основу науково-педагогічного колективу ХАДІ складали представники довоєнного професорсько-викладацького складу: професори О.К.Біруля, С.П.Васильєв М.І.Волков, Є.І.Милославський,  І.А.Романенко, В.О.Російський, доценти Є.А.Алексєєва, В.Д.Долгов, Ю.М.Фелікс та інші. З кінця 1944 року і до 1946 року в інституті функціонували 23 кафедри, але всі вони майже наполовину були недоукомплектованими. Тому основним джерелом поповнення кадрів стала аспірантура при профілюючих кафедрах, робота якої поновилась у 1946 році. Протягом 1946-1950 років в аспірантурі навчались 44 аспіранти, більшість з них успішно захистили кандидатські дисертації і поповнили колектив викладачів і науковців. В їх числі – М.Я.Говорущенко, С.Л.Голованенко, В.Д.Зінченко, Б.П.Назаренко, М.І.Подщеколдін, В.М.Смірнов, А.М.Холодов. Без аспірантури підготували і захистили кандидатські дисертації М.Б.Бунін, М.І.Конотоп, Б.Є.Коротенко та інші – усього 14 чоловік.Поступово покращувались умови для організації та проведення навчального процесу. Вже до кінця 40-х років стали стабільними семестрові розклади, в нормальне русло ввійшло проведення аудиторних занять.

Робота в нових умовах

В 50-і роки структура інституту суттєвих змін не зазнала. Навчальні заняття проводили 23 кафедри, на яких працювали понад 100 викладачів, серед них – 3 професори, 23 доценти, 11 старших викладачів, 55 викладачів та асистентів.До кінця 40-х років в інституті визначились з головними напрямками в науці.

Зокрема, широкі дослідження проводилися в інституті в галузі дорожнього будівництва.

Кафедра будівництва та експлуатації доріг, керована професором О.К.Бірулею, вела успішні роботи над комплексною проблемою „Принципи та методи проектування і будівництва автомобільних доріг в залежності від природних умов на прикладі степової зони УРСР”. Ці дослідження виявилися ефективними, їх результати були широко запроваджені в практику, професор О.К.Біруля у 1953 році був удостоєний звання заслуженого діяча науки УРСР. Невдовзі вийшли дві монографії О.К.Бірулі, написані в співавторстві з В.М.Сіденком і В.Ф.Бабковим – „Прохідність колісних машин” та „Експлуатаційні якості автомобільних доріг”.

Немало зробила кафедра дорожньо-будівельних матеріалів у комплексному дослідженні проблем використання в дорожньому будівництві доменних шлаків, дослідженні дорожніх покриттів тощо.

Багато зробила для створення методів техніко-економічного проектування доріг кафедра проектування доріг.

Цінними були на кафедрі мостів роботи з питань розрахунків автодорожніх мостів, виконані під керівництвом професора В.О.Російського.

Активно включились в наукову роботу інституту і загальноінженерні та загальнонаукові кафедри. Зокрема, на кафедрі нарисної геометрії під керівництвом її завідувача Г.К.Ніколаєвського був покладений початок перспективним дослідженням у галузі зображень та проектування складних кривих поверхонь стосовно автомобільних доріг.

Кафедра технології металів під керівництвом О.М.Петриченка організувала цілеспрямовану роботу з проблем підвищення якості та удосконалення технології виробництва й обробки конструктивних матеріалів.Успішне проведення наукових досліджень певною мірою забезпечується наявністю і станом лабораторій. Саме цьому питанню в інституті в 50-і роки приділяється значна увага.

Поряд з провідними лабораторіями дорожньо-будівельного факультету розвиваються лабораторії автомобільного та механічного факультетів. Обладнуються лабораторії двигунів, автоматики та автоматизації виробництва.

У 1961 році починає діяти лабораторія швидкісних автомобілів. Того ж року на кафедрі будівництва доріг створюється лабораторія дорожніх покриттів, яка лише за перший рік своєї діяльності випробувала 17 моделей дорожнього одягу. Поповнились новим обладнанням лабораторії кафедр технології виробництва та ремонту машин, опору матеріалів. Зросла роль полігону дорожньо-будівельної техніки в якісній підготовці інженерів-механіків, тому вживаються заходи щодо розширення його функціональних можливостей. Велика увага приділялась бюджетним науковим дослідженням кафедр за договорами з промисловими підприємствами, будівельними організаціями, автогосподарствами. Обсяг госпдоговірних робіт з 1949 до 1960 років зріс з 12 до 175 тисяч карбованців. Кафедри активно співробітничали з Бердянським, Брянським, Харківським заводами дорожніх машин.Активізувалася видавнича діяльність інституту. З моменту поновлення його роботи і до кінця 50-х років науковці опублікували близько 400 наукових статей, 4 монографії, 19 книг і брошур, видали 24 підручники та навчальні посібники. За цей же період проведено 20 наукових сесій інституту, міжвідомчих конференцій, науково-технічних нарад, на яких викладачами та співробітниками представлено понад 500 доповідей.В цей період була широко представлена й наукова робота студентів, яка велась, в першу чергу, в гуртках студентського проектно-конструкторського бюро, в студентському науковому товаристві. З року в рік зростала кількість студентів, що брали участь в науковій та проектно-конструкторській роботі. На кінець 50-х років, в порівнянні з початком 40-х років, їх чисельність зросла з 100 до 500 чоловік. Результати студентських досліджень доповідалися на щорічних студентських наукових конференціях, найбільш цікаві і важливі матеріали друкувалися. В 50-і роки Харківський автомобільно-дорожній інститут залишався в Харкові єдиним вищим навчальним закладом, який випускав збірники студентських наукових праць (до кінці 50-х років їх вийшло 5).Знання та навики, отримані студентами в гуртках СНТ і СПКБ, успішно використовувалися ними під час виробничої практики і в трудовій діяльності після закінчення навчання в інституті. Зокрема, випускник інституту Я.Балясний з групою колег-випускників став ініціатором створення малолітражного автомобіля „Старт” з кузовом із склопластика. Інший випускник інституту, Н.Стриженов, створив у Одеському політехнічному інституті групу з проектування малолітражних гоночних автомобілів. Знання, здобуті в інституті, знадобились студентам і під час їх виїздів на освоєння цілинних земель до Казахстану. Зростання потреб виробництва автомобільного транспорту і дорожньо-будівельних робіт вимагали і ріст чисельності спеціалістів цих галузей. Тому число студентів інституту на початок 60-х років зростає більше ніж удвічі. У 1966 році відкривається 4-й денний факультет – інженерно-економічний. Відбулася реорганізація факультету заочного навчання: перші  три курси були виділені в загальнотехнічні. З 1959 року інститут очолив доцент Б.В.Решетніков, який відзначався діловитістю, сумлінністю в роботі, чуйністю до людей. З 1978 року ректором стає доктор технічних наук, професор І.М.Грушко. Завдяки діяльності цих керівників інституту створюється ряд нових кафедр: автоматики та обчислювальної техніки, економіки виробництва, організації перевезень та безпеки дорожнього руху, експлуатації дорожніх машин та охорони праці. На кінець 70-х років  в інституті діяли вже 29 кафедр, на яких працювало 420 викладачів, 42% штатних викладачів мали вчені ступені та звання. Протягом 60-70-х років в інституті захищені 11 докторських і значна кількість кандидатських дисертацій.Видавнича діяльність інституту в 60-70-і роки активізувалась. Була видана велика кількість підручників та навчальних посібників, більшість з яких ввійшло до фонду навчальної літератури з автомобільно-дорожньої тематики вузів усієї країни. Серед них „Проектування та експлуатація автомобільних доріг” О.К.Бірулі, „Дорожньо-будівельні матеріали” М.І.Волкова, „Проектування та розрахунок залізобетонних мостів Б.П.Назаренка, „Технологія будівництва автомобільних доріг” В.М.Сіденка та О.Т.Батракова, навчальні посібники  щодо розрахунку та проектування деталей машин В.С.Столбового, автоматизації виробничих процесів у дорожньому будівництві С.М.Дерев’янка, В.М.Киреєва, Я.А.Калужського, основ теорії експлуатації автомобілів та управління автомобільним транспортом М.Я.Говорущенка, планування та організації роботи підприємств автомобільного транспорту під редакцією С.Л.Голованенка та ряд інших.Дещо повільніше зростала матеріальна база інституту: відчувалася нестача нової техніки, приладів, різного устаткування. Але разом з цим на навчальному полігоні були створені лабораторії з випробування дорожньо-будівельних та під’йомно-транспортних машин і механізмів, а в навчальних корпусах інституту – лабораторії пального та мастильних матеріалів, промислової електроніки, автоматики та обчислювальної техніки, клавішних обчислювальних машин, електронної мікроскопії. У 1973-1974 роках на кафедрі експлуатації автомобільного транспорту відкритий обчислювальний центр з аналоговими машинами та ЕОМ типу „Мир”, а з 1977 року в експлуатацію введений загальноінститутський обчислювальний центр, обладнаний ЕОМ ЕС-1020.

У роки „перебудови”

Значна робота розгорнулася в інституті в 1980-і роки з кадрами. Були внесені зміни до системи конкурсних заміщень вакантних посад професорсько-викладацького складу та наукових співробітників, відбулася атестація професорсько-викладацького складу та керівників усіх підрозділів.У вересні 1990 року наказом Державного комітету СРСР з народної освіти інститутові було офіційно дозволене проведення експерименту з підготовки спеціалістів за двоступеневою схемою: бакалаврів наук з вищою загальнотехнічною освітою і магістрів та спеціалістів.У другій половині 80-х та на початку 90-х років відбувається багато крупних подій: припиняє існувати Радянський Союз, стали незалежними колишні радянські республіки. 24 серпня 1991 року стала незалежною Україна. Серйозні зміни відбуваються в суспільно-політичному житті: адміністративно-командна, тоталітарна система поступово поступається місцем ринковій. Глибокі зміни (часом не в кращий бік) відбувалися і в освітній системі.У 1992 році колектив інституту обрав на посаду ректора А.М.Туренка, який пройшов тут шлях від студента до першого проректора. Природжений організатор, видатний вчений, талановитий педагог А.М.Туренко  в непростий для інституту час взяв на себе відповідальність за його долю, за майбутнє.Того ж і наступного років відбуваються якісно нові зміни в структурі інституту: утворюється кафедра українознавства, на якій було зосереджене викладання українознавчих дисциплін і яка стала центром впровадження у викладання і діловодство української мови, на новостворений гуманітарний центр були покладені завдання координації діяльності гуманітарних кафедр та інших підрозділів інституту. Інженерно-економічний факультет був реформований в факультет управління та бізнесу, реорганізації зазнало вечірнє і заочне навчання шляхом їх об’єднання. Створений на базі ХАДІ Північно-Східний науковий Центр Транспортної академії України об’єднав у своїй діяльності науковий і виробничий потенціал Харківської, Полтавської і Сумської областей для успішного розв’язання найважливіших проблем транспортної мережі регіон

Для незалежної України

У 1993 році Харківський автомобільно-дорожній інститут, очолюваний професором А.М.Туренком,  успішно пройшов акредитацію як вищий навчальний заклад ІV рівня освіти і отримав статус державного технічного університету (ХДАДТУ). Новий статус навчального закладу вимагав і нових підходів до організації навчального процесу, наукової роботи, виховання студентів.Для підготовки до навчання в університеті у вересні 1995 року на базі ХДАДТУ був заснований обласний ліцей (згодом – регіональний ліцей-інтернат) для обдарованої молоді з технічною та економічною спеціалізаціями. В ліцеї механічним факультетом втілюється програма підготовки механіків широкого профілю, а кафедрою економіки підприємства – програма підготовки молодих економістів. Заняття в ліцеї почали проводити викладачі університету, серед яких 3 професори, 10 кандидатів наук, 4 завідувачі кафедр, а також 24 вчителі вищої та 1-ї категорій.В цілому позитивно вирішувалось питання кадрового потенціалу університету. Протягом 1990-х – на початку 2000-х років докторські дисертації захистили О.П.Алексієв, В.М.Варфоломєєв, А.В.Гриценко, Л.В.Назаров, О.Г.Ольгинський, М.А.Подригало, В.Г.Солодов, А.М.Туренко, В.Г.Шинкаренко, А.М.Юрченко та інші. На початку 1990-х років чисельність професорсько-викладацького складу університету досягла 485 чол., з них 58,5% мали вчені ступені і звання. Кількість докторів наук і професорів складала 8%, вони ж очолювали 48% кафедр, в тому числі 79% - випускаючі кафедри. На цей час в університеті працювали 6 академіків та 6 членів-кореспондентів Транспортної академії України, 2 академіки Нью-Йоркської Академії наук, 6 заслужених діячів науки і техніки, 2 заслужені працівники освіти України, 6 лауреатів Державної премії України.Колегія Міністерства освіти України в лютому 1996 року доручила університету розробити пропозиції щодо утворення Регіонального навчально-науково-виробничого комплексу з автомобільно-дорожньої освіти з метою об’єднати в одну систему однопрофільні заклади освіти Лівобережної України. Починаючи з 1997 року університет організовує дистанційну очно-заочну форму навчання студентів у напрямку „Управління транспортом”. До регіонального навчально-науково-виробничого комплексу з автомобільно-дорожньої освіти ввійшли спільний факультет ХДАДТУ і Херсонського державного технічного університету, Сімферопольський заочний факультет ХДАДТУ, Криворізький, Куп’янський та Сімферопольський автотранспортні, Харківський автодорожній, Полтавський будівельний транспортного будівництва технікуми, Харківські ПТУ № 47, школи-ліцеї № 5 і 119. В Кривому Розі, Куп’янську, Нікополі та Полтаві відкриті заочні навчально-консультаційні центри підготовки спеціалістів з основних спеціальностей університету. Подібні центри були також відкриті в Греції та Ізраїлі.З урахуванням загальнодержавного і міжнародного визнання результатів діяльності, вагомого внеску в розвиток освіти і науки Указом Президента України від 7 серпня 2001 року Харківському державному автомобільно-дорожньому технічному університету був наданий статус національного. Так був оцінений внесок його колективу в реформування системи вищої освіти, у становлення і розвиток української державності.

 

 

Ректори

Організатором та першим директором інституту (до 1931 р.) був І.О. Бесєдовський.
3 1931-1933 р. директором XAДI був П.К. Тисячний.
3 1933 до 1937 року інститут очолював М.М. Чупiс.
3 1938-1941 р. - А.П. Хмельницький
3 1945-1959 р. ректором XAДI був О.К. Бiруля.
3 1959-1978 р. інститут очолював доцент Б.В. Решетніков.
З 1978-1992 р. ректором ХАДI був I.M. Грушко.
У 1992 р., на посаду ректора був обраний професор А.М. Туренко.