Біруля Олександр Костянтинович 

Директор Харківського автомобільно-дорожнього інституту (1945 – 1959 рр.)

Доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки України

Народився Олександр Костянтинович Біруля 27 березня 1892 р. у м. Ново-Александрівську (нині Зарасай) Ковенської губернії в Литві, у родині  вчителя гімназії. 

Упродовж 1903 – 1909 рр. навчався у Паневському реальному училищі, де у 1910 р. закінчив додатковий клас. У цьому ж році склав іспити у Петербурзький інститут шляхів сполучення, який закінчив у 1916 р.

У роки громадянської війни працював на воєнно-дорожніх спорудах, а потім на інженерних посадах у міських та обласних будівельних організаціях м. Вінниці. З 1919 до 1925 рр. Олександр Костянтинович працював інженером на залізничному будівництві в Правобережній Україні, згодом (1926 – 1927 рр.) – на спорудженні гідроелектростанції. 

Викладацьку діяльність майбутній науковець розпочав у 1921 р. в технікумах та педагогічному інституті м. Вінниці. 

У 1929 р. за дорученням  Українського науково-дослідного інституту безрейкових доріг Олександр Костянтинович створює, а потім і очолює шляхову науково-дослідну станцію. Під його науково-технічним керівництвом будувалися «чорні» дороги Донбасу, Дніпропетровської та Вінницької областей. На цей час припадають перші спроби у дослідженні та впровадженні у будівництво доріг місцевих матеріалів і нових конструкцій дорожніх покриттів з них. Все це було початком його наукової діяльності, що згодом охопила широке коло актуальних проблем у галузі вишукувань, проєктування, технології будівництва та експлуатації автомобільних доріг.

У 1928 р. Олександр Костянтинович публікує першу монографію «Ріка Буг та її сточище», а в 1930 р. вийшла стаття «Архітектурна історія Вінниці».

У 1931 р. Олександра Костянтиновича переводять до Харкова в Український науково-дослідний інститут безрейкових доріг, де він до 1934 р. обіймає посаду заступника директора, а також керує науковою діяльністю інституту в галузі дорожнього будівництва в масштабах країни.

Цього ж року. Олександра Костянтиновича запросили до Харківського автомобільно-дорожнього інституту на посаду завідувача кафедри будівництва та експлуатації доріг, якою він вправно керував до 1967 р. У 43 роки йому присвоєно вчене звання професора, а в 45 – науковий ступінь кандидата технічних наук без захисту дисертації. 

Олександр Костянтинович успішно працював над вирішенням низки  найважливіших проблем у галузі проєктування, будівництва та експлуатації доріг. Серед найважливіших із них – дослідження конструкцій дорожніх одягів, методів будівництва та експлуатації низьких типів, розробка теоретичних принципів експлуатації автомобільних доріг на основі взаємодії дороги й автомобіля. Розроблена О.К. Біруля теорія працездатності дорожніх покриттів і дослідження їх зносу заклали основу наукових принципів експлуатації. Учений проводив дослідження коливань кузова і коліс на пневматиках під час руху по дорозі, а також впливу нерівності поверхні на режими руху і стан дорожніх покриттів. Олександр Костянтинович розробив зручний і простий метод оцінювання рівності покриття за амплітудою коливань кузова автомобіля та прилад «поштовхомір ХАДІ», за допомогою якого вимірюється сума стиснень ресор автомобілів при проїзді ділянки дороги довжиною 1 км з постійно заданою швидкістю. Плідна й наполеглива праця на науковій ниві дала О.К. Бірулі змогу перед війною (1940 р.) підготувати і захистити докторську дисертацію «Експлуатаційні якості автомобільних доріг у залежності від мікропрофілю покриттів». Це була одна з перших докторських дисертацій у галузі дорожнього будівництва. 

У роки Другої світової війни О.К. Біруля входить до складу 6-го Військово-дорожнього управління, працюючи головним інженером. Керує військовими будівельними операціями в горах Північного Кавказу та Закавказзя. Пізніше обійняв посаду головного інженера 6-го Військово-будівельного управління. З 1943 р. працював начальником технічного відділу Головдоруправління. У цей час Олександр Костянтинович складає і видає альбом карт і доріг колишнього Союзу, що став прототипом сучасних атласів автомобільних доріг. 

До найважливіших наукових досліджень науковця у період Другої світової війни належать: впровадження у дорожнє та аеродромне будівництво ґрунтощебеневих покриттів; застосування захисного шару дорожніх покриттів з місцевих слабких дорожньо-будівельних матеріалів в умовах інтенсивного автомобільного руху; підвищення несучої здатності сипучих пісків методом зволоження; розробка технічних умов на військові автомобільні дороги.

У 1945 р. Олександра Костянтиновича демобілізовано у званні інженера-підполковника. Згодом він повертається до зруйнованого ХАДІ, де його призначають директором. У повоєнний період завдяки його зусиллям  удосконалюється матеріальна база інституту та формується професорсько-викладацький склад. О.К. Біруля сміливо залучає до науково-дослідницької роботи молодь, приділяючи багато уваги її науковому зростанню.

За видатні заслуги в розвитку технічних наук у 1953 р. О.К. Біруля було присвоєно звання заслуженого діяча науки Української РСР. 

Олександр Костянтинович зробив значний внесок у розвиток вищої освіти в автомобільно-дорожній галузі. Разом з професорами-дорожниками М.В. Орнатським, Г.Д. Дубеліром, П.Н. Шестаковим та О.І. Анохіним він розробив навчальні програми та видав підручники для студентів автомобільно-дорожніх інститутів країни.

Професор О.К. Біруля – автор підручників і навчальних посібників з дорожньої гідротехніки, експлуатації, вишукування та проєктування доріг,  загального курсу шляхів сполучення та інших видань.

У цей час він приділяв багато уваги виробничим підприємствам, де  його авторитет був дуже високим. Чимало робіт відомого вченого було присвячено вдосконаленню навчального процесу, в тому числі виробничої практики студентів і залученню їх до наукової роботи. Він сформував поняття про службу та працездатність доріг, що дотепер не втратили свою значущість.

Творчий доробок Олександра Костянтиновича становить понад 280 наукових робіт.

Помер О.К. Біруля 4 серпня 1967 р. у Харкові.