Історія та традиції ХНАДУ

Харківський автомобільно-дорожній інститут (ХАДІ) був створений згідно з постановою Центрального виконавчого комітету СРСР від 23 липня 1930 року № 237 “Про реорганізацію вузів, технікумів і робфаків”. Організація закладу була доручена директору Харківського інституту інженерів залізничного транспорту (ХІІТ) І.О. Бесєдовському, який став одночасно й першим директором ХАДІ. Заняття в новому вузі розпочалися 30 вересня 1930 року на двох факультетах: автомобільному та дорожньо-будівельному в головному корпусі.

З 1 квітня 1931 року директором ХАДІ був призначений П.К. Тисячний.

В перші роки існування до ХАДІ був приєднаний дорожній факультет Київського політехнічного інституту у складі 3 старших курсів. Інститут відкрив свою філію у Ростові-на-Дону, був заснований робфак, який працював до початку Великої Вітчизняної війни.

У 1931–1932 навчальному році на автомобільному факультеті було організовано вечірнє відділення для підготовки інженерів-механіків з експлуатації автомобільного транспорту. В лю-
тому 1932 року був відкритий інженерно-педагогічний факультет, який готував викладачів для технікумів та вузів автомобільно-дорожнього профілю. Протягом 1930–1931 років в інституті було створено 13 кафедр, в тому числі 3 спеціальні: мостів, дорожньої справи, автомобілів і тракторів; створюються перші 3 спеціальні лабораторії кафедр дорожнього факультету: випробування дорожньо-будівельних матеріалів, органічних в’яжучих, механіки ґрунтів. З Києва прибуло перше обладнання для кафедри дорожньої справи, перші дорожні машини. У ті часи колектив інституту очолив М.М. Чупіс, який керував закладом до 1937 року.

ХАДІ розвивався у дуже швидкому темпі. Протягом 1934–1937 років в інституті були створені фундаментальні лабораторії двигунів внутрішнього згоряння, металознавства і термообробки, електротехніки і електроустаткування, опору матеріалів, холодної обробки металів. Збирали устаткування для спеціальних кафедр. Запрацювали кабінети обладнання автомобілів, геодезії, мостів, інженерної геології, загальновійськової і військової підготовки.

У період з 1938 до 1941 роки директором ХАДІ був А.П. Хмельницький.

В 1941 році в ХАДІ було 11 професорів і 34 доценти, функціонувала 21 кафедра, 19 лабораторій та 11 навчальних кабінетів. Ученими інституту було створено 15 фундаментальних підручників. У закладі навчався 1021 студент та працювало 99 викладачів. За період з 1931 до 1941 року внз підготував та випустив 1970 фахівців.

У 1939–1940 роках ХАДІ був визнаний кращим навчальним закладом автомобільно-дорожнього профілю Радянського Союзу.

Вже у перші дні війни добровільно вступили до лав Червоної Армії 150 співробітників інституту. ХАДІ було евакуйовано до Саратова, а згодом на його базі сформовано 6-те військово-дорожнє управління, у складі якого всю війну пройшли викладачі та студенти. Вони зводили переправи для бійців на всіх фронтах, будували мости, розміновували інженерні споруди, забезпечували інженерне обслуговування Радянської Армії.

Довгоочікувану Перемогу відсвяткували далеко не всі, кому у 1941 довелося покинути Харків. Серед героїв, що віддали своє життя у боротьбі з фашизмом, студенти Володимир Шаленко, Наталія Казаринова та багато інших.

На честь В. Шаленка, який був старостою групи, спортсменом, пройшов майже всю війну сапером, техніком-лейтенантом і загинув 19 травня
1944 р. під час відбудови моста у Смоленську, щороку в День Перемоги в університеті влаштовують спортивну естафету.

Студентка третього курсу дорожньо-буді-вельного факультету Н. Казаринова з початком війни пішла на фронт добровольцем і була бійцем військово-дорожнього підрозділу. Загинула 12 березня 1943 р. у м. Валуйки.

Вшанування пам’яті тих, хто здобував Перемогу на фронті та в тилу, і насамперед про тих, хто віддав за неї своє життя — священна традиція колективу.

Від покоління до покоління передається історія, оживають ті дні, коли в листопаді 1944 р. знову розпочалися заняття в ХАДІ. 

Першим повоєнним керівником колективу став О.К. Біруля. Вже у 1945 р. студенти, які повернулися з війни, навчалися на двох факультетах — автомобільному та дорожньо-будівельному. До початку 1950-х років було повністю відновлено матеріальну базу інституту. У 1953 році завершено відбудову та реконструкцію сучасного головного навчального корпусу: добудовано п’ятий поверх, автотранспортну лабораторію, спортивну залу. О.К. Біруля керував інститутом до 1959 року, потім колектив очолив
Б.В. Решетніков.

Зміцнювалися довоєнні традиції: значну частину викладацьких кадрів поповнили випуск-ники ХАДІ. Багато з них протягом довгих ро-
ків очолювали кафедри: А.Б. Гредескул, Б.В. Ре-шетніков, К.П. Абросимов, Я.А. Калужський, В.Г. Терлецький, Б.П. Назаренко, В.Д. Зінченко, В.М. Смірнов, М.І. Подщеколдін, Б.Є. Коротен-ко, С.Л. Голованенко, М.Я. Говорущенко. У 50-ті роки на кафедри суспільних наук прийшли С.А. Канавенко, А.Д. Зуєв, Ф.Г. Романько, А.І. Абра-менкова, О.Г. Стеценко.

Засновувалися нові напрями діяльності вузу, народжувалися нові традиції. Поліпшувався кадровий склад інституту. Слід відзначити багаторічну продуктивну діяльність, розпочату в шістдесяті роки, проректорів з навчальної та наукової роботи А.М. Холодова, М.І. Подщеколдіна, І.В. Южакова, В.Д. Зінченка, проректора з адміністративно-господарської частини М.О. Кузьміна.

У 1966 р. відкрито інженерно-економічний факультет, де почалася підготовка вкрай необхідних висококваліфікованих економістів та бухгалтерів для автомобільно-дорожньої галузі. ХАДІ розширював географію. У 70-ті роки до його складу включено Кременчуцький загально-технічний факультет, що працював на базі КРАЗу. У 1976 р. було створено деканат з роботи з іноземними студентами. Розгорнулася підготовка спеціалістів для зарубіжних країн, що принесло ХАДІ всесвітнє визнання.

Вузівська наука почала активно впливати на розвиток автомобільної та дорожньо-будівельної галузей народного господарства. Кафедри встановили постійні науково-технічні зв’язки з понад 100 виробничими об’єктами, науково-дослідними та проектними організаціями. У 1965 р. в ХАДІ почали видавати науковий збірник “Автомобільний транспорт”, що об’єднав учених усіх автодорожніх вузів СРСР. Значний внесок у розвиток науки в 1970–1980 роки зробили В.М. Сіденко, І.М. Грушко, О.Т. Батраков, М.М. Кудрявцев, С.Г. Міхович, О.М. Петриченко, В.П. Шерстнюк.

До наукової діяльності активно залучалися і студенти. У цей період створено основні лабораторії та студентські КБ, які згодом принесуть всесвітню славу ХАДІ. Починають працювати лабораторія швидкісних автомобілів під керівництвом уже відомого на той час “швидкісника” В.К. Нікітіна, лабораторії динаміки дорожніх машин, дорожньо-будівельних матеріалів та ін.

Під керівництвом М.Я. Говорущенка почала роботу проблемна науково-дослідна лабораторія з діагностики та прогнозування технічного стану автомобілів.

На багатьох виставках були показані створені студентами спортивні та швидкісні автомобілі ХАДИ-2, ХАДИ-7, ХАДИ-8, ХАДИ-9 із поршневими, газотурбінними та реактивними двигунами: ХАДИ-11Електро, ХАДИ-13Електро.

Особливої слави набув автомобіль ХАДИ-7, представлений на міжнародних виставках у Чехословаччині, Канаді, США, Італії, Австрії, Кубі. За кордоном дізналися про ін-женерні та наукові досягнення  викладачів ХАДІ. Професорів А.М. Холодова, В.М. Кислякова, А.І. Тиричева запросили до НДР В’єтнаму, Індії для надання науково-педагогічної допомоги. 

З 1964 року почали проводитися студентські трудові семестри, з’явилися студентські будівельні загони, які брали участь у будівництві важливих народногосподарських об’єктів на території всього СРСР.

Патріотизм, інтернаціоналізм, ентузіазм, прагнення до наукових відкриттів і трудових звершень — ось головні риси покоління хадівців того часу.

Традиції перетворювалися на історію. ХАДІ розпочинає допомагати соціалістичним країнам, що розвиваються, готувати спеціалістів.

До складу студентів зараховуються громадяни Болгарії, Румунії, Угорщини, Польщі, Китаю, Куби, Афганістану, Гани, Конго, Британської Гвіани, Королівства Бурунді, Ефіопії та ін. Студентська сім’я стає дійсно інтернаціональною. Прийшов час подбати, щоб ці та інші факти з життя внз стали надбанням історії. У 1967 році було відкрито музей історії ХАДІ. 1978-го року ректором ХАДІ став І.М. Грушко, який об’єднав колектив для вирішення питань перспективного розвитку інституту. У цей період створюються нові кафедри, наукові підрозділи, закуплено перші ЕОМ, перший друкарський апарат для майбутньої друкарні, засновано на базі ХАДІ навчально-науково-виробничий комплекс, до якого на той час входили три технікуми – Харківський та Куп’янський автотранспортні, Харківський автодорожній, та Харківський дослідно-експериментальний завод. У 1979 році ХАДІ на честь 60-річчя ЛКСМ було присвоєно ім’я Комсомолу України, що стало визнанням заслуг у справі виховання молодого покоління фахівців. У 1986 р. введено в дію перший навчальний корпус ФУБ на Салтівці, розпочинається будівництво гуртожитку № 6, навчального корпусу механічного факультету, нового полігону дорожньо-будівельної техніки.

Інститут розвивався, вирувало спортивне, культурне життя, поширювався рух студентських будзагонів, проводилися міжнародні наукові конференції.

Нова сторінка в історії ХАДІ відкривається на етапі становлення України як незалежної держави. У 1992 році колектив інституту обрав на посаду ректора Анатолія Миколайовича Туренка, який став уособленням традицій та історії внз, пройшовши шлях від студента до ректора. Випускник сільської школи, він уже з пер-
шого курсу інституту став відмінником, потім — Ленінським стипендіатом, був будзагонівцем, цілинником, комсоргом інституту. Наукою почав цікавитися з перших днів навчання, закінчив аспірантуру, захистив кандидатську та докторську дисертації. Під час його роботи як проректора та ректора забезпечено нарощування ефективної діяльності ХАДІ.

У серпні 1993 р. постановою Кабінету Міністрів України інституту надано статус державного автомобільно-дорожнього технічного уні-
верситету – вищого закладу освіти IV рівня акредитації.

За видатні досягнення в галузі науки і техніки вчені університету отримали державну премію України. Лауреатами стали А.М. Туренко, В.О. Богомолов, В.І. Клименко, Л.О. Рижих, Є.Є. Олександров, Л.А. Тимофєєва.

У цей же час відкрито навчально-консуль-таційні центри університету в Греції (м. Патри) та в Ізраїлі (м. Шфар-Ам).

Розвиваючи започатковану ще в довоєнні роки традицію орієнтуватися у навчанні на найсильніших, найкращих студентів, університет розробляє програму “Відмінник”.

Сьогодні в ХНАДУ більше двадцяти п’яти відсотків студентів-відмінників. Здібні студенти посідають почесні місця на всеукраїнських олімпіадах. За цими показниками ХНАДУ є лідером серед технічних внз України.

Ректорат разом з профспілковою організацією створюють усі умови для відпочинку та культурного розвитку молоді.

Успішно працюють колективи студентської художньої самодіяльності, команда КВК. Духовий оркестр отримує почесне звання народного.

Традиційно щорічно проводяться Свято української мови та “Гуморина”, Дні відмінника. Протягом останього десятиріччя XX ст. та першого п’ятиріччя XXI ст. університет переживає бурхливі часи якісних змін.

У цей період під керівництвом ректора А.М. Туренка добудовуються розпочаті раніше та зводяться нові будови: механічний факультет, факультет управління та бізнесу, гуртожиток №6, полігон дорожньо-будівельної техніки, фізкультурно-оздоровчий комплекс на Салтівці; реконструйовано старий та збудовано новий навчально-лабораторний корпус для іноземних студентів, побудовані окремий адміністративно-господарський корпус, кафе “Формула-3” по вулиці Петровського, 25; організовано базу відпочинку в Криму “Канака”; відкрито ліцей; створено видавництво та друкарню, виставковий комплекс, студентський медичний центр у гуртожитку №2; споруджено сучасну стоянку для університетських транспортних засобів, автопарк яких значно зріс.

У ці роки відкриваються кафедри транспортних систем, мехатроніки автотранспортних засобів, транспортних технологій, автомобільної електроніки, міжнародної економіки; нові факультети — транспортних систем та мехатроніки транспортних засобів, підготовки іноземних громадян, факультети у містах Херсоні та Сімферополі.

Напередодні святкування 10-річчя незалежності України університету присвоєно статус національного. Це — висока оцінка підвищення освітньо-культурного, науково-технічного рів-нів української нації, внеску колективу ХНАДУ в реформування системи вищої освіти, у становлення і розвиток української державності.