Ви тут: ХНАДУ / Газета "Автодорожник"
четвер, 25-04-2019

Пам’яті Заслуженого керівника кафедри ТЕСА

14 квітня 2011 року на 87 році життя не стало відомого вченого Миколи Яковича Говорущенка, який все своє життя присвятив нашому університету. Незважаючи на свій вік, Микола Якович працював з дипломниками, читав лекції, виступав перед майбутніми автодорожниками. Так останньою стала зустріч професора на прохання деканату автомобільного факультету зі студентами двох груп: А-13 та А-15. Після розповіді Миколи Яковича всі студенти вийшли з аудиторії з хорошим враженням та емоційним відчуттям. Їм справді сподобалася розповідь поважного вченого.

Заслужений діяч науки і техніки України, доктор технічних наук, професор Микола Якович Говорущенко був одним із шанованих ветеранів Великої Вітчизняної війни Харківського національного автомобільно-дорожнього університету. Він народився 24 травня 1924 р. в сім’ї селянина-колгоспника у с. Клинове Борисівського району Бєлгородської області. У 1940 р. закінчив середню школу № 3 імені Й.В. Сталіна у м. Бєлгород. Того ж таки року вступив на перший курс Харківського автомобільно-дорожнього інституту (нині ХНАДУ), але, на жаль, навчання тривало недовго: розпочалася Велика Вітчизняна війна. В інституті він провчився лише один повний рік. Потім була евакуація ХАДІ до Саратова, проте сімнадцятирічний студент Микола Говорущенко вирішив не залишати батьків і під час виробничої практики влітку 1941 р. почав працювати трактористом у радгоспі імені 17 Партз’їзду в Лозівському районі. Після закінчення сезону сільськогосподарських робіт і виробничої практики змушений був повернутися до Бєлгорода, де мешкали батьки, тому що студентський гуртожиток у Харкові був зруйнований під час бомбардування Харківського авіазаводу. Невдовзі Микола Якович почав військову службу в 381 запасному полку у місті Пугачов у званні старшого сержанта. Після кількамісячної роботи на посаді викладача підготовчого відділення полку юнак добровільно пішов на фронт, де пройшов довгий бойовий шлях від рядового піхотинця до офіцера штабу полку. З лютого 1943 р. по листопад 1945 р. брав участь у бойових діях на 3-му і 4-му Українських фронтах, у визволенні Харкова, обіймав посади топографа, військового перекладача, завідувача штабу полку. Влітку 1944 р. став членом КПРС. Під час зустрічі зі студентами ХНАДУ Микола Якович розповідав, як його обрали на посаду топографа. А було це так: одного дня до М.Я. Говорущенка підійшов військовий і сказав, що його викликають до штабу. Звичайно ж, Микола Якович здивувався, та щоб дізнатися, що керівництво від нього хоче, він відповів, що зараз прийде. Через деякий час він з’являється до штабу, і йому військовий вищого звання сказав, що потрібно виготовити карту місцевості, до того ж терміново. Говорущенко згадав, що під час відступу німецькі окупанти залишили великі запаси канцелярської документації. І в тих запасах були карта потрібної місцевості та декілька копірок. В ту ж ніч Микола Якович приступив до роботи, він почав копіювати карту через копірки. За одну ніч він зробив аж п’ять дублікатів карти. Коли Микола Якович приніс їх до штабу, керівництво здивувалось такій кількості копій. І це все було зроблено лише за одну ніч. Ще кілька таких ночей і потрібна карта може бути у кожному батальйоні кожної роти. Після цього випадку Микола Якович став топографом. Під час прориву оборони на Дністровському плацдармі у 1944 році Миколу Яковича призначають парторгом роти. Як парторг він завжди йшов попереду. Одного разу, піднявши взвод в атаку, він зазнав контузії. Добре пам’ятав заслужений ветеран війни і визволення Болгарії: «В перших числах вересня 1944 р. 353-тя стрілецька Дніпродзержинська дивізія зосередилася на кордоні Румунії та Болгарії в районі переправи Джорджу-Русе на Дунаї. Зранку 8 вересня наш полк перетнув кордон без жодного пострілу. В перші хвилини відчувалася якась настороженість та через півгодини-годину з’явилася надія, що жодного опору не буде. Мешканці сіл зустрічали воїнів Радянської Армії хлібом-сіллю, на будівлях з’являлися плакати: «Добре дошли, наши освободители!», «Вечна слава на Червена Армия!», «Братушки, добре дошли!». Це була перемога! Болгарський народ зустрічав нас не як своїх ворогів (бо у цій війні Болгарія була серед союзників фашистської Німеччини), а як братів, що прийшли йому на допомогу так само, як колись, під час російсько-турецької війни прийшли на допомогу болгарам російські війська. Ми, радянські воїни, розуміли це, пишалися цим і відчували, що повна перемога над німецьким фашизмом близько». Незабаром полк Миколи Яковича був передислокований до приміської зони Княжево, потім до Софії, де було військове піхотне училище. Микола Якович згадував про ті місця й події з усмішкою на обличчі та з радістю на душі: «Одного дня до мене прибігає боєць і говорить, що потрібні два дужі та міцні хлопці, але не сказав навіщо». Микола Якович взяв з собою таких хлопців і рушив на місце. Приїхавши, він дізнався навіщо були потрібні бійці. Виявилося, щоб вгамувати декількох солдатів, бо вони почали нахабно вести себе з панянками і домагатися їх. Микола Якович відразу дав наказ скрутити їх та доставити до штабу. Таким чином він познайомився з королівською родиною, і, навіть, сфотографувався з її членами. Але через деякий час фотографію викрали, і вона безслідно зникла. Там же, в Софії, він отримав радісну звістку про перемогу, про закінчення Великої Вітчизняної війни. Попереду було довгоочікуване повернення до Харкова і навчання в рідному інституті. Наприкінці вересня 1945 р. його полк повернувся на Батьківщину до м. Бєльці Молдавської РСР. Як студент, що закінчив перший курс вищого навчального закладу, Микола Якович був демобілізований і на початку листопада повернувся додому. За довгі роки війни була і контузія на Дністровському плацдармі під час прориву оборони (Микола Якович був інвалідом Великої Вітчизняної війни другої групи), і 25 бойових нагород, і, навіть, подяки від Верховного Головнокомандувача СРСР Й.В. Сталіна за участь у боях за визволення міста Дніпродзержинська. У спогадах про інститут ветеран згадував, як він говорив начальнику штабу про його бажання скоріше повернутися до Харкова і закінчити навчання в ХАДІ. Із здивованим обличчям начальник стояв перед ним і говорив, що ніколи не бачив такої жаги і бажання до навчання. З листопада 1945 р. до початку нового навчального року М.Я. Говорущенко був учителем фізики та хімії у передмісті Бєлгорода, брав участь в організації популярного в ті часи концерту школярів «Пісні Великої Вітчизняної війни». Незважаючи на пропозиції вступу до педагогічного інституту, восени 1946 р. він повернувся до ХАДІ. З 1946 р. по 1950 р. М.Я. Говорущенко – студент ХАДІ. Відмінника й громадського активіста вже після трьох місяців навчання обрали секретарем комітету комсомолу інституту. Обіймаючи цю посаду, Микола Якович організував роботу комсомольців (близько 300 чол.) для повоєнного відновлення інституту, сам також брав активну участь у відбудові ХАДІ. В 1948 – 1949 роках М.Я. Говорущенко обирався членом міського і Київського районного комітету ВЛКСМУ. Як відмінник навчання М.Я. Говорущенко отримав можливість продовжити навчання в аспірантурі, був навіть Сталінським стипендіатом. У 1954 р. у Московському автомобільно-дорожньому інституті (МАДІ) успішно захистив кандидатську дисертацію, присвячену оцінці паливної економічності автомобілів під час руху нерівними дорогами. З того-таки 1954 року Микола Якович очолив кафедру експлуатації автомобільного транспорту ХАДІ. Уже в той час науковець почав активно вивчати питання діагностики автомобілів з метою вдосконалення їхнього технічного обслуговування та ремонту. Він керував створенням сучасних автоматизованих станцій діагностики легкових та вантажних автомобілів, конструюванням та впровадженням кількох десятків зразків діагностичного обладнання в різних містах України та колишнього СРСР. На 50-ті роки припадає час особливо плідної наукової та навчальної діяльності кафедри. За ініціативою її колективу було відбудовано напівзруйноване приміщення автотранспортної лабораторії площею понад 1500 м². Спільно з кафедрою будівництва та експлуатації доріг розпочато дослідницькі роботи щодо взаємодії автомобіля і дороги. Була створена унікальна для того часу автоматизована дорожня лабораторія, за допомогою якої проводилися комплексні дослідження в різних дорожніх і транспортних умовах. З 1957 до 1959 р. М.Я. Говорущенко працював деканом факультету заочного навчання, у 1962 – 1964 рр. – деканом провідного факультету нашого ВНЗ – автомобільного. У 1958 р. став доцентом ХАДІ, у 1959 р. – секретарем парткому ХАДІ. Щоденна кропітка організаційна робота не стала на заваді подальшим науковим пошукам ученого, у 1965 р. знов-таки в МАДІ він захистив докторську дисертацію на тему «Теоретичні основи експлуатаційних розрахунків руху автомобілів на дорогах з різним ступенем рівності». Поступово під керівництвом Миколи Яковича склалася потужна наукова школа. Він був науковим консультантом п’яти докторських дисертацій та керівником кандидатських дисертацій у 32 осіб. У 1965 р. за наказом Міністра автомобільного транспорту УРСР в ХАДІ при кафедрі експлуатації автомобільного транспорту було створено галузеву лабораторію з основних проблем експлуатації автомобілів, де вирішувалися найважливіші питання з теорії діагностики, теоретичного обґрунтування методів і режимів профілактичного обслуговування і ремонту автомобілів, а також їх фактичного стану (завідувач – М.Я. Говорущенко). У 1973 р. знаний своїми науковими здобутками вчений був відряджений як експерт ЮНЕСКО до Монголії для організації там політехнічного інституту. М.Я. Говорущенку належали перші розробки сучасних автоматизованих станцій діагностики, розпочаті у 1965 р. У 1970 р. науково- дослідна робота кафедри «Розробка та впровадження методів та засобів діагностики технічного стану рухомого складу автомобільного транспорту» була представлена на здобуття Державної премії Української РСР у галузі науки і техніки. Під керівництвом М.Я. Говорущенка кафедра провела першу Всесоюзну науково-технічну конференцію з діагностики і прогнозування технічного стану рухомого складу автотранспорту (вересень 1967 р.), де були сформульовані теоретичні основи діагностування та основні засади нової концепції профілактичного обслуговування та ремонту автомобілів на базі достовірної діагностичної інформації. У 1970 – 1971 рр. на кафедрі експлуатації автотранспорту в галузевій лабораторії Міністерства автомобільного транспорту УРСР під керівництвом М.Я. Говорущенка було спроектовано та виготовлено експериментальний зразок першої пересувної станції для діагностики технічного стану легкових автомобілів (ПДС – 1). У період з 15 червня до 15 серпня 1971 р. спільно з Державтоінспекцією Харківської області проведені заводські випробування станції на трасі Харків – Ростов. У червні 1972 р. діагностична станція демонструвалася на виставці наради-семінару працівників автомобільного транспорту та партійних органів УРСР в м. Дніпропетровську. За підсумками виставки ХАДІ та галузева науково-дослідницька лабораторія (керівник М.Я. Говорущенко) були нагороджені почесними дипломами. Збереглося понад 50 схвальних відгуків вітчизняних та зарубіжних колег. Наприклад, представники відомої японської фірми «Банзай» зазначили: «Дуже хороша ідея розміщення стенда для перевірки гальм, динамометра шасі, майданчикового стенда для перевірки передніх коліс, контрольного підйомника і приладу для перевірки фар на причепі, а також пульта управління і контролю в тягачі, який разом з причепом може переміщатися в будь-якому напрямі для діагностики автомобілів». З року в рік очолювана М.Я. Говорущенком кафедра ставала переможцем соціалістичного змагання колективів кафедр у групі спеціальних кафедр. У соціалістичних зобов’язаннях кафедри експлуатації автотранспорту на честь 60-річчя Великого Жовтня велика увага була приділена навчально- методичній роботі, організовано та обладнано спеціальний кабінет навчально-дослідницької роботи студентів, де працювала установка для загального ознайомлення, експонувалися кращі студентські наукові роботи. У 1967 р. на кафедрі було створено перший в інституті електронно-обчислювальний центр. Професор М.Я. Говорущенко був автором понад 300 наукових праць, в тому числі понад 40 монографій, підручників та навчальних посібників, отримав понад 50 авторських свідоцтв. Зі слів декана автомобільного факультету, професора Миколи Миколайовича Альокси, М.Я. Говорущенко був одним із визначних постатей нашого університету, якими пишаються усі покоління хадівців. Перебуваючи на своїй чесно заслуженій пенсії Микола Якович часто відвідував свій рідний університет і проводив в його стінах майже цілий день. Студенти, зустрічаючи ветерана ВВВ, завжди запитували його про буття та справи. Він залюбки проводив бесіди з вихованцями ХНАДУ, розповідав їм про своє активне життя.

Ректорат, колектив університету, друзі та колеги глибоко сумують з приводу непоправної втрати і щиро співчувають рідним і близьким покійного. Світла пам’ять про Миколу Яковича Говорущенка назавжди залишиться в серцях тих, хто знав цю прекрасну і щиру людину.

А.М. Домановський,

доцент кафедри українознавства;

Олександр Журавльов,

староста гр. А-15