Лист Президенту

Зав. кафедри ТДБМіХ Золотарьов В.О. направив лист до Президента України з проханням відновити випуск дорожніх бітумів в Країні.    

                                                                           Президенту України

                                                                           В.О. Зеленському

                                                        Копії:         Прем’єр-Міністру

                                                                           Д.А.Шмигалю

 

                                                                           Голові ДА «Укравтодор»

                                                                           О.М. Кубракову

 

Вельмишановний Володимире Олександровичу!

 

         Листи такого змісту я почав писати з 1994 р. Першими адресатами були Президент Л.Д.Кучма, Голова Верховної Ради О.О. Мороз, Прем’єр-Міністр В.А.Масол. Моє звернення до керівників держави підтримали ведучі науковці галузі та 24 керівники дорожніх служб країни. Була деяка реакція – все ж таки мали 5 нафтоперегонних заводів (НПЗ). Але не надовго. Не було такого Прем’єр-Міністра,   до якого я б не звертався з моєю тривогою. Останнім звісно був Гройсман В.Б.. Правда, не писав А.П. Яценюку, бо коли почув: «Будемо будувати дороги. А чом би ні? Каміння є, смола є», то вирішив, що писати нема сенсу.

         Ви мабуть подумаєте, що я графоман, або якийсь збочинець (звісно адресую це і до того, хто Вам цей лист може не передати.). Ні я дуже старий, але активний науковець: д.т.н., професор, 3-й завідувач кафедри Технології дорожньо-будівельних матеріалів ХНАДУ (останні 28 років за 89 років її існування), Заслужений діяч науки і техніки з 1994 р., кавалер Орденів «За заслуги» 3-ього та 2-го ступеню (останній мені вручив у 2006 р. А.Б.Аваков), отримую довічну Президентську стипендію для видатних вчених, стажер у 1965 р. (протягом 10 місяців) у Центральній лабораторії доріг і мостів у Парижі (одній з кращих у світі). З тих пір у мене з французькими науковцями найліпші стосунки. З моєї ініціативи Україна у 1995 р. вступила у Всесвітню дорожню Асоціацію. А зробив це Міністр будівництва та  експлуатації автомобільних доріг В.Т.Гуц. 12 років  представляв Україну в цій організації.  Не знаю, чи є зараз в ній представник від України. Кафедра, якою керую була кращою в СРСР і залишається такою до цього часу  в Україні та на теренах колишнього СРСР. Маю 565 різноманітних публікацій.

         Кафедра викладається з останніх сил, але престиж  тут і у світі підтримує.

         Щоб будувати дороги мають бути якісні матеріали, сучасні машини для будівництва та ремонту, засоби контролю якості будівництва і експлуатації,  сучасні системи організації дорожнього руху сертифіковані лабораторії з сучасним  обладнанням.

         Що з цього ми маємо, що ми самі виробляємо – майже нічого. Я «чорний» – моя справа бітумні в’яжучі і асфальтобетони. Я не проти будівництва цементобетонних одягів (білих), але треба бути обережними, бо є проблеми з будівництвом, морозостійкістю та ремонтом  таких доріг; маємо вчитися культурі виробництва. Крім того, близько 80 % покриттів доріг у світі влаштовано з асфальтобетонних сумішей.

         Головним матеріалом асфальтобетонів є бітумні в’яжучі. До речі я є ініціатором, а моя кафедра розробником  ДСТУ (державних стандартів) на ці матеріали та на методи їх випробувань з 1997 р.

         Що ж ми маємо з бітумами («а воз и ныне там» не подходить). Воза вже нема з 5-ти НПЗ залишився один Кременчуцький. Він виробляє близько 210 тис. тон дорожнього бітуму. А необхідно зараз при наших «грамадье» – планах близько 900 тис.тонн. А якщо будемо йти європейським шляхом, то матимемо потребу у більше ніж 2,0-2,5 млн.тонн. Франція, коли наздоганяла ФРГ по будівництву автомагістралей використовувала 3,0-3,5 млн.тонн бітуму в рік.

Де ж ми їх візьмемо? Маємо купляти. У кого? У Білорусі (50 % потреби), Росії і ще невідомо у кого  і сумнівної якості. Тонна бітуму  коштує 15 тис.грн. Отже в найближчі два роки треба витрачати майже 12 млр.грн. (в валюті).  Є тільки  один шлях здолання кризи – побудувати або відновити ще 1-2 НПЗ, що працювали б за бітумного технологією, тобто їх кінцевим продуктом має бути бітум. Так працює весь цивілізований світ. Одні НПЗ випускають паливні матеріали, другі бітуми. В Європі нещодавно було близько 120 бітумних НПЗ, зараз  їх  близько 70-80. В цьому різниця?  Вона в тому, що для отримання якісних бітумів мають бути використані спеціальні важкі нафти (з них отримують близько 700 кг бітуму на 1000 кг нафти). А легкі нафти йдуть  на паливно-мастильні матеріали. В цьому випадку глибина переробки нафти досягає 80 %  (скоро буде більше). З залишків такої переробки якісного бітуму не зробиш. Росія вже стикнулась з цією проблемою. Нам вона не потрібна. Якщо відновити (не знаю чи можливо відновити Одеський НПЗ), то можна буде закупляти спеціальні важкі нафти на близькому Сході та транспортувати їх до Одеси.

Де брати гроші на, принаймі, на два заводи. Всі «любят кататься, но надо и саночки возить». У нас багато надбогатих людей, яких не задовільняють наші дороги. Так залучіть їх до рішення проблеми. Хай створять бітумний  пул, акціонерні товариства, ще щось (вони на цьому знаються), хай це буде першим завданням Віце-Міністра по розвитку промисловості. Без власного виробництва бітуму, поверхнево-активних речовин, спеціальних полімерів, емульгаторів, енерго-ресурсозберігаючих добавок, без своїх будівельних машин, без своєї лабораторної техніки, та техніки контролю якості і стану доріг (їх несучої здатності), без цього всього, годі й думати про успіх. Ще треба звернути увагу і на освіту. Вона занепадає: в СССР було 6 автодорожніх ВНЗ, а зараз в Україні 13 (правда, в Росії близько 50). Кількість  росте, а якість падає.

«Учет и контроль» – казав один. У когось дві біди: «дороги и дураки». Додам та бракороби. Колись у мене «Дзеркалі тижня» вийшла стаття «Дорогу не импортируешь, ее нужно построить». Навпаки не може бути.

         В лабораторіях моєї кафедри самою високопоставленою постаттю був Прем’єр-Міністр Пустовойтенко   В.П.       Будете в Харкові завітайте до нас в ХНАДУ. Це звісно неможливо. Але наші дорожньо-будівельні керівники можуть все-таки завітати. Бо так було завжди. ХАДІ (ХНАДУ) –альма-матір дорожнього будівництва. По підручникам нашої кафедри навчались всі студенти СРСР з 1939 року.

 

З побажаннями успіху в розбудові нової України

                                     

                                                                                              В.О.Золотарьов    


Новини за датою

Новини за тегами

За категорією